?

Log in

No account? Create an account
Поїздка в Полтаву 02.04.2016
dizelmonster
Плани та мрії повинні втілюватися завжди, але не залишатися на рівні ідеї. Так вирішив я для себе і купив квитки до міста - легенди - Полтави. Не зупинила мене навіть поїздка у найповільнішому поїздї № 376 Херсон - Харків, який мав привезти мене до обраного пункту за 14 годин.Для мене це тільки в радість. Стільки годин у поїзді!

1 квітня. 16: 40. Прибуваю на вокзал Миколаїв - пас. Перша колія, новенька, нещодавно відремонтована. Це дуже добре видно і дуже радує сам факт, що вокзал оновлюється. Точно за часом поїзд зупинився і я вже у вагоні. Як же пощастило, що він виявився після ремонту. В ньому дійсно приємно було знаходитися всі 14 годин на верхній поличці. І якось ці 14 годин так швидко промайнули, незважаючи на постійні зупинки, деякі були по 20 хвилин і більше. О 6 годину ранку я прокинувся, зібрався, відчував себе повним сил та енегрії.

07:10. Покидаю теплий вагон і розумію, що погода сьогодні не досить рада мене бачити у місті Полтава. Зривається вітер, накрапає дощ, холод пробирає до самих трусів. До цього я, звичайно, не був готовий. Добре, що хоч шапка була із собою в рюкзаку.
Найкраще місто оглядати пішки, цікавіше і економніше. Так вирішив я для себе і пішов гуляти до центру. А гуляти мені треба було ой як багато. Поїзд назад аж о 23:02.
Перетинаю патріотично пофарбований міст через річку Ворскла, тримаю в руках карту - здається правильно іду. Виходжу на вулицю Леніна і дорога трохи іде вгору. Трохи важкувато іти, але що поробиш.

По дорозі мені зустрівся пам'ятник Миколі Гоголю, а позаду нього алея із героями його творів. Я щось багатьох не впізнав. Ну ось це, напевно, Вакула верхи на чорті.

Далі я нікого не впізнав. Загадка...



А ось я дійшов і до Корпусного саду. Це такий круглий парк від якого розходяться 8 вулиць, а в центрі - монумент Слави на честь перемоги у Полтавській битві.

Неймовірно виглядає міська рада Полтави. Величка будівля.

А погода все погіршувалася. Дощ ставав все сильнішим. А я іду далі за своїм марштуром.
Захожду у підземний перехід, а там зробили гарний торговий павільйон.

А ось і Успенський Собор і перед ним дзвінниця.

У нього є дуже цікава особливість. Всередині собору стіни повністю білі,на них не нанесені фрески чи зображення святих.
А ось і головний символ Полтави - пам'ятник галушкі.

Ну і звичайно ротонда дружби народів. Поряд із "галушкою".



А який гарний краєвид звідси відкривається. Стоїш і не можеш відірватися. Відчуваєш себе частиною міста, за яким спостерігаєш зверху.

Все було б чудово, якби була б сонячна і тепла погода. На годиннику 9 ранку і я вже встиг змерзнути. То ж я вирішив трохи зігрітися і відвідати краєзнавчий музей.

А музей на вигляд не простий. Привертає до себе увагу ще здалеку. Що це за архітектурний стиль я не знаю, та мені і не обов'язково. Головне, що подобається. Вхід для мене коштував 5 грн, а для простих смертних, у кого немає такого задоволення як студентський квиток - 10 грн. Пробув я в ньому аж півтори години. Три поверхи, незліченна кількість залів на різну тематику, про різні епохи людей і часи, з чучелами тварин, птахів, з вражаючою кількістю експонатів. Ще й умудрилися на другий поверх старенький трактор поставити. Здивували так здивували. Працівниці музею постійно бігали за мною, всюди вмикали світло, а дерев'яна підлога постійно скрипіла під моїми ногами, що надавало моїй екскурсії ще більшої музейної атмосфери.

Далі я вирішив ще відвідати музей - садибу Івана Котляревського. Вхід мені також коштував 5 грн., але музей мене не надто вразив. Три кімнати і все. Нічого унікального як на мене. Можливо, треба було взяти екскурсію за 40 грн, але я не наважився.
Годинник все показував 12 годину і я вирішив відправитися на пошту. Маю невелику традицію відправляти друзям листівки саме з того міста, в яке приїхав. І Полтава мене дуже розчарувала у цьому плані. Ні одної листівки я не знайшов на пошті. Просто немає. Як таке може бути? А в сувенірних магазинах тільки цілі набори. Навіщо мені аж 25 листівок. От такі справи. Не відправив я нічого.
Годинник впевнено показує 13:00. Часу в мене ще дуже багато, тому іду далі пішки досліджувати красу міста та милуватися нею. Вирішив піти вздовж вулиці Жовтневої до Київського вокзалу.

Дорогою мене чекало таке чудернацьке графіті. Навіть нічого не приходить в голову, що воно може собою уособлювати. А ще ось такий банк є у Полтаві.

Ще я побачив довгу каштанову алею, що тянулася між вулицею Жовтневою. Ой, як же гарно тут буде у травні. Можу лише здогадуватися.
ДІйшов я до Київського вокзалу. Вирішив наостанок випробувати долю. Шукаю на ньому листівки, що могли б порадувати моїх друзів. Марно. Полтаво, роби щось із цією проблемою!
Від вокзалу до центру міста я вирішив поїхати тролейбусом. Коштує він дорожче, ніж у Миколаєві - 2 грн. Але у Полтаві людська система контролю. Ти заходиш, до тебе підходить контролер, дає тобі квиток, а ти платиш гроші. Все просто. А у нас як: квиток треба купувати у водія тролейбусу. Часто до нього не дістатися, бо тролейбус переповнений. А контролерам все одно на це, що ти не можеш купити квиток. Хапають тебе за руки і все - плати штраф 30 грн.
Ще одне місце, яка я запланував відвідати - парк перемоги. Там має буде бути велике колесо огляду.
Вітер і не думав вщухати, дощ як завжди невдало жартував. Сміливо крокую вулицею Пушкіна. Одразу мою увагу привертає будівля пожежної частини.

А я прийшов у парк перемоги. Там дійсно є колесо огляду, але воно недієздатне. Не змогло мене покатати.
А я уже встиг втомитися. Цілий день ходив пішки. Але часу у мене ще достатньо. Вирішую знову повернутися до Іванової гори. Там так затишно і гарно, що хочеться сидіти там і сидіти. Уже і народу побільшаго, а то зранку нікого не було.
18:00. Я вже просто ніякий. Вирішив вже поїхати на вокзал і чекати там поїзда. Заходжу у зал очікування, а там такий штирь стоїть від осіб без постійного місця проживання, що жах. Я вибрав найбезпечніше місце, де запах не сильно атакував і сів захоплено дивитися на телефоні програму "Орел и решка". Так непомітно промайнули дві години і надворі вже стемніло. І мені спало на думку поїхати подивитися на місто вночі. І добре, що це мені прийшло в голову.

З Іванової гори місто виглядає ніби у казці. Навколо все тихо, спокійно і все у маленьких вогниках. Так я помилувався і поїхав назад на вокзал.

Вийшов я не на вокзалі, а трохи раніше. Пройшовся я вздовж мосту через річку Ворскла і кинув за чиєюсь доброю традицією монетку у воду. Обов'язково ще повернуся сюди. Але вже не сам.
Стою я на пероні, оголосили прибуття поїзда додому. Ніг я вже не відчував, але рухався. Ще й права нога якогось дива заніміла. Дошкандибав я якось до вагона, зайняв своє місце. Зі мною в Полтаві сіла ще одна дівчина, років 25. А з нею був незвичайний пасажир - її кіт. Вона люб'язно попросила мене помінятися з нею місцями, бо у мене нижня полиця, а у неї верхня і з котом буде незручно. Ну як тут не допомогти. Кіт вів себе дуже спокійно цілу дорогу.

Я заліз на своє місце і просто відрубився. Прокинувся я уже о 8 ранку. Їхати ще трохи більше 4 годин. Я відпочив, повний сил та енергії.
Але все має тенденцію закінчуватися. Закінчилися і мої вихідні у Полтаві із приїздом у Миколаїв.

Місто мені дуже сподобалося. Невелике, привітне і чисте. А головне - має свою атмосферу, яку не можна описати словами. Я дуже радий, що зміг його відкрити для себе. Не побоявся, поїхав сам і доказав собі, що я зміг це зробити. Хочу їхати далі. Хоча це так виснажливо, але це того варте... 

Поїздка в Хмельницький 15.11.2015
dizelmonster
  І ось ми продовжуємо далі відкривати для себе нові місця нашої неповторної країни. Цей раз своїми ногами ми вирішили "стоптати" Хмельницький. Як завжди, щось планується, тоді відкладається, тоді знову зринає ідея поїздки - і коли уже у тебе на руках квитки, тоді вже зрозуміло, що ти поїдеш точно. Ой, яке це відчуття, коли у тебе вже є квитки, а до поїздки ще більше тижня, починаєш рахувати дні, години і хвилини, щоб тільки наблизити ту неперевершену мить, коли ти стоїш на пероні і чекаєш поїзд.
  Час спливав помітно, а, інколи, не дуже. І я вже на пероні. Чекаю. Десь там уже їде поїзд № 131 "Херсон - Хмельницький", мій 12 вагон, 48 місце. Десь там їде і Даніл. Ми собі придумали маленьку традицію: беремо місця лише 47 та 48. Не знаю, чому так, але здається зручно. Забрав мене поїзд. Наш вагон виявився у хвості. Він був трохи прохолодним, але велика любов до залізниці давила в нас будь-які прояви скаржитися на комфорт. Чай, хавка, чиїсь ноги збоку - все по плану.
  Зупиняємося на станції Колосівка. Зупинка 25 хвилин, заміна тепловоза на електровоз, чому не вийти надвір. А погода то морозна, а ми без курток вийшли. Трохи постояли і бігом назад до вагону. Думали досидіти до Одеси, вийти подивитися, як воно на тому вокзалі, що твориться. Але якась дивна сила наслала на нас сон. Прийшлося розстелити білосніжну білизну, залізти на верхню полицю і спати аж до кінцевої.
  Майже 07:00 ранку. Ми вже бадьорі, повні сил та енергії на штурм чергового міста. Проїжаємо через станцію Жмеринка. А там є на що подивитися, особливо поціновувачам залізниці.Тепловози, електровози, сортувальна гірка, з якої котяться вагони у різні боки, депо. Все це ми встигли поспостерігати, поки їхали повз станцію.

  Станція Хмельницький. На пероні нас вже чекав знайомий Даніла - Артем. Він став нашим провідником у атмосферу та життя цього міста майже на цілий день. Перше, що кидається в очі - це вокзал. Якийсь він тут сірий типовий - схожий на наш миколаївський. Але всюди чисто, прибрано ідеально. Всередині його не можна порівняти із нашим. Одразу на вході вражає люстра на стелі. Артем нам пояснив, що це залишки старого вокзалу, навколо якого збудували сучасний.

  Далі, ми побували там, де нас не мало бути. І там було дуже цікаво, хоча ми не дуже всього зрозуміли, але факт присутності там тепер гріє душу.
Наступним пунктом у нашому плані був похід до станції Гречани. Пішки. Ми пішли прямо по рельсах. Виявилося, що дві колії там заморожені, по них нічого не ходить. А ми пішли. На зустріч мчали поїзди. Погода була підходящою для прогулянки.

Збоку виднілися будівлі, їхали автівки.












Дійшли ми так до платформи Речовий ринок. Щось нам набридло вже йти, а на зустріч їхала така спокуслива електричка.

І ми запригнули в неї, через 3 хвилини вже вийшли на станції Гречани.





Трохи по ній погуляли, оцінили масштаби і далі поїхали оглянути відомий на всю Україну ринок. Як сказав наш екскурсовод, його в народі ще називають "Толкучка". І це не дивно. Так давно я ще ні з ким не штовхався, не пробирався через вузькі ряди ринку, які нашпиговані людьми. Доводиться докласти зусиль, щоб пробратися. А асортимент представлених товарів просто приголомшує. Прямо як Яндекс: "Знайдеться все".

Далі ми поїхали на тролейбусі оглядати цікаві місця, якими може похизуватися Хмельницький. У цьому місті близько 20 марштуртів цього громадського транспорту, і ходить він дуже інтенсивно. Нам би таке задовлення в Миколаїв. Нам на шляху зустрілася будівля філармонії, пам'ятник Богдану Хмельницькому на коні. І автор цієї роботи дуже добре підкреслив, що це саме КІНЬ. Далі нас чекала Алея кохання, на якій представлені ковані лавки, кожна не схожа не попередню.

Перед нами простянувся Майдан Незалежності і будівля ОДА. А ось поряд і сквер імені Т. Г. Шевченка.



Тут нам кинулися в очі якісь досить дивні гірки. Не зрозуміло, що вони символізують та кого зображають, але точно не щось людське. В парку живуть привітні голуби. І вони дуже люблять попоїсти. Розклювали мій хліб за секунди.



  Пройшлися по вулиці Проскурівській. Здається, це головна вулиця Хмельницького. Тут багато кафе, магазинів, лавок - все для відпочинку людей.
  Хмельницький може похвалитися унікальним пам'ятником Барону Мюнхгаузену. Хоч він досить не в ідеальному стані, але ще тримається, виживає.

А ми прямували до набережної. Вона, на жаль, зараз знаходиться на стадії ремонту, але те, що зробили говорить, що має бути красиво.





  Навідалися до парку імені Чекмана. Невеликий місток, який веде до парку, озеро, в якому плавають качки та лебеді - вражаюче. В парку є міні - зоопарк. У клітці бігає невеликий ведмідь, а на травичці пасуться козел і овечка. Видніються схожі за стилем скульптури, що ми бачили у сквері ім. Шевченка. Такі ж незрозумілі.
  Часу у нас залишилося небагато, тому ми відправилися назад до вокзалу. Зайшли по дорозі у сквер імені Івана Франка. За словами нашого екскурсовода, тут щонеділі влаштовують барахолку. Ще ми дуже хотіли потрапити в унікальний музей фотомистецтва, але, на жаль, у нього був вихідний.

  Ми побували у ще одному місті Україні - Хмельницькому. Тепер я точно для себе знаю, який він. А він, як і всі інші, - унікальний. Можливо, тут немає чогось такого величного, чим інші можуть похизуватися, але атмосфера незабутня. Спокійне життя наповнює Хмельницький, наповнюють його душевні люди з таким милозвучним говором, що слухав би його вічно. Тепер, коли чую десь назву міста Хмельницький, у голові зринає цей теплий образ, який я встиг собі закарбувати протягом цілого дня.

Фото: Даніл Войтович

Поїздка в Цюрупинський ліс 27.10.2015
dizelmonster
Нарешті! Нарешті збувся мій прадавній план відвідати Цюрупинський ліс. Два роки я чекав цього. Планував, планував, відкладував у далеку шухляду і все ж таки здійснив задумане.
Вівторок. 27 жовтня. Теплий осінній сонячний ранок. Я пожертвував парами і направляюсь на вокзал Миколаїв - вантажний. І правильно зробив. Прибув дизель -поїзд ДЕЛ - 02-004 "Миколаїв - вантажний - Брилівка" і поніс мене до Цюрупинська. За вінком проминали осінні пейзажі, сонце світило крізь скло. Їдемо чудово. В Херсоні до мене приєднався Даніл. Їхати нам випало через річку Дніпро. А з вікна дизеля вид ще більш мальовничий.




Ось тут поряд вже і станція Цюрупинськ. А на горизонті гордо видніє Цюрупинський ліс.

Чесно, я думав, що це ліс, але то більше було схоже на пляж. Там все у піску. Всі стежки, вся земля покриті жовтою сипучою ковдрою. Не дуже було зручно ходити.

До потяга у нас було 5 годин, тому часу мали ми вдосталь. Я дуже хотів знайти хоч якісь гриби, а Даніл займався звичною справою - фотополюванням. Бродили лісом туди - сюди.


Чи то я не знаю, як шукати гриби, чи то їх там уже не було, чи, можливо, я не знаю, де їх шукати - але нормального нічого нам на шляху не зустрічалося. Лише мухомори та бліді поганки. Треба ще практикуватися у цій хитрій справі.



Час тянувся непомітно. Ліс заворожував своїми розмірами, а ми все ходили. Пісок скрипів під ногами.


Трохи збилися з курсу і заблукали, але знайшли вихід до станції. А вона там майже безлюдна. Великого населеного пункту поряд немає, лише якась одна вулиця, вантажопотік також не видно. Тут помітили початок маневрових робіт. Зайняли місця в першому ряду для перегляду такого дійства.


Хоть щось цікаве відбулося за цей час. А через деякий час із заводу, що поряд, ми побачили також маневровий тепловоз. Прямо якийсь концерт. Пішли знову займати перші місця.



І тут уже прибув на дизель. Він був добре забитий людьми, тому ми вирішили перечекати навалу народу у тамбурі.

До нас підійшла касир. Посміхається, приємна на вид. Даніл у неї запитує: " До Херсона 7.50?". Вона відповідає: "Можна і дешевше доїхати". Даніл це не почув і дає їй повну суму, і додає ще 50 коп., щоб зручніше було їй дати решту. Вона миттєво змінюється на обличчі, злість проступає на очах. Хотіла пробити без квитка. А корупція не пройде. Ну можливо хоч на цьому етапі. Злісно натискає кнопки на своєму апараті і видає квиток. З таким самим відношенням дала квиток і мені. Я дав їй 10 грн, вона мала дати решту 2.10грн, а повернула тільки 2 грн. Даніл з цього приводу посміхнувся. Вона як скрикне: "Ето ти мнє смєйошся?". "Нє" - відповів він. Артистично грюкнула дверима і пішла собі далі. Майже весь дизель разом із Данілом вийшли в Херсоні, а я собі далі поїхав на Миколаїв. Захід сонця милував своєю красою. Наступив темний осінній вечір. Поїздка вдалася.

Фото: Даніл Войтович

Поїздка в Дніпропетровськ. 20.09.2015
dizelmonster
  У мене в житті сталася велика радість. Знову на півтора роки у моє користування повернувся студентський квиток. А це означає, що переді мною відкриваються необмежені можливості для подорожування. І змарнувати таке знову я ніяк не можу. Тому, у мене є велика ціль - відвідати якомога більше міст України. Думаю, із назви не важко здогадатися, яке місто відкриває цей шалений марафон. Сподіваюсь, він його і не закриє.
  19 вересня, субота. Прибув на "найкращий" вокзал нашої неньки Батьківщини. Чомусь вирішили його трохи удосконалити. Почали робити ремонт перону на першій колії. Розгромили все. Сподіваюсь, буде щось вартісне. Пора вже.
  19:12 - прибуває мій поїзд Одеса - Дніпропетровськ. 5 вагон. А зустрічає така краса - молода провідниця, років 22-24. Все починається дуже добре. Займаю 48 місце і чекаю свого напарника з подорожування - Даніїла. Він має приєднатися у Херсоні. Мить, яка тривала годину, і вже прямуємо вдвох до Дніпропетровська.
У поїзді як завжди своя атмосфера. І це робить його настільки унікальним видом транспорту. На проході стирчать руки і ноги, які треба постійно оминати, провідниця із чаєм, стук коліс. Як завжди, говорили, їли, пили чай, будували плани для наступних поїздок. Нашими сусідами були жінка, років 40, і троє дівчат, років 24. Дівчата виявилися справжніми бухарями.
  23:00. Жінка вже заснула, а до компанії дівчат приєднався ще якийсь пацан. Згуртувалися навколо пляшки водки. Вирішили пити, а запивати чим - для них це вже проблема. У нас на столі була пляшка коли, попросили трохи у нас. Ну, а ми ж добрі люди - поділилися, налили трохи у пластиковий стакан. Алкоголь вдарив у їхні голови, стало весело. Безпричинний сміх, постійне ходіння курити. Випросили у нас колу, що залишилася, і разом з водкою допили все, що у них було. Почали всі моститися спати. Хлопець пішов до себе, а одній із дівчат захотілося спати на третій полиці. Так, це та, на якій лежать матраци і ковдри. Оце так вштирило бідненьку. Кинула ковдру, щоб м'якіше було спати і смостилася. Заснула. Заснув і я. І частово прокидався він страшенного кашлю цією "Королеви третьої полиці", і від слів її подруги "Проснись, ты сейчас упадешь. Ложись на вторую полку". На що вона аж ніяк не реагувала і так безпечно доїхала аж до Дніпропетровська.
  Ми це зробили разом із нею. Провідниця нас всіх розбудила о 4 ранку. А о 5.05 ми вже були на місці. Вокзал просто вражає.
Місто таке незвичайне, коли на нього дивишся вночі. Нікого немає, все спокійно, транспорт тільки но починає свою роботу. Неймовірні відчуття.

Ми пішли одразу шукати набережну. Зайшли на Амурський міст. Зверху по ньому їздять автомобілі і трамваї, а внизу - гуркотять поїзди.


На годиннику вже десь 6 ранку. Починає світати. А ми підходимо до недобудованого готелю "Парус".

І далі прямуємо вулицею Набережна ім. В.І. Леніна. Повсюди видно сліди гарного відпочинку сьогодні вночі. Всюди порожні пляшки від будь -якого алкогольного напою. Гарний буде для когось бізнес.
Набережна вражає своїми масштабами і кількістю рибалок.






















 
  Так ми пройшли вже майже 4 км набережної. Ноги ще на місці, сил ще повно, ідемо далі.
  7.30 ранку. Відвідуємо Монастирський острів. Тут нас зустрічає величезний пам'ятник Кобзарю, дзвін церкви, літні люди - спортсмени. Ще мав зустрічати водоспад, що виривається прямо із скелі, але чомусь не виявилося його вдома.
 Острів наповнений всілякими атракціонами, розвагами, запахом зоопарку. Через нього також проходить Мерефо - Херсонський міст. Взагалі, Дніпропетровськ вражає своїми масштабними будівлями та спорудами.



Далі ми навмання пішли просто прямо в пошуках проспекта Карла Маркса. На нашому шляху, здається, пролягав ще якийсь парк.

І ось ми вже на запланованому місці. Тут ми зустрілися з моїм другом Павлом, який вже два тижні як законний житель Дніпропетровська.

Наступний пункт нашої подорожі - парк Лазаря Глоби. І перше, що привернуло нашу увагу - дитяча залізниця. Для нас, як для справжніх палких прихильників залізниці, це справжня знахідка.

Все тільки починало працювати, діти сходилися на роботу. Будівля вокзалу виглядає досить гарною та привабливою, видно, що нещодавно вона зазнала значного ремонту. Поки чекали на рейс, щоб спробувати дитячу залізницю з усіх сторін, оглянули вокзал зсередини. Приємно вразили паперові моделі локомотивів.









Квиток коштував 20 грн., а дитячий - 15 грн. Так як нам більше 10 років, довелося брати дорослий. Але це того варте.

А все, як на спражній залізниці. Зайняли ми свої місця у вагоні.



Діти привітали нас, побажали гарної поїздки, розказали свій вивчений на пам'ять текст. А вагон такий колоритний.


Це задоволення тривало всього 10 хвилин. Одна поїздка по колу і все. Дитяча...

Ще в парку знаходиться велике озеро з лебедями, літній театр та багато різної цікавої всячини.

Спробував погодувати лебедів. Булочки добре пішли. Далі в хід пішов плавлений сирок "Славія". Але він чомусь одразу тонув і лебідь не встигав його ловити. А це означає, що нас сир не якесь там Г...
Наступний пункт подорожі - Дніпропетровське метро. Як каже Вікіпедія, воно всього 7 км. і має аж 6 зупинок. Жетон коштує 2 грн. Як приємно спускатися в метро і відчувати прохолоду підземки після спекотної вулиці. Довелося чекати поїзда 7 хвилин, щоб поїхати.

Прокаталися ми туди і назад. Повернулися знову на станцію "Вокзальна". На годиннику 14.00, а поїзд аж в 21:12. Ми подивилися все, що запланували. Не знали, що далі робили. Пішли на вокзал подивитися, може щось цікаве приїхало. І не помилилися. Їхав "Тарпан". Оце так щастить. Вперше його бачимо наживо.





  А часу було ще дуже багато. Вирішили сісти на трамвай і подивитися, що ж там на лівому березі. Поки їхали по мосту, то було гарно спостерігати за набережною,а далі все як у всіх.
  Не вдалося нам сильно вбити час, тому було прийнято рішення покататися на ретро-трамваї, який кружляє по просп. К. Маркса.

  Проїхалися швидко, аж вітер завивав. А далі ми пішли знову на набережну повторно. На цей раз, вона виглядала привабливішою. Сміття вже немає, багато людей просто собі гуляють, хтось відпочиває із друзями чи сім'єю на газоні. А ми йшли уже ніякі. Находилися на цілий рік вперед, але ще сили були.

Секрет такої кількості людей розкрито. Скоро вибори і місцевий кандидат влаштував концерт і багато різних тематичних заходів для всіх вікових категорій.

Повертаємося на вокзал і там чекаємо вже свого поїзда додому. Накрутили ногами багато кілометрів, познайомилися із містом, стали його частиною на цілий день. Задоволені поїздкою на всі 100%.

Автор фото: Даніїл Войтович.
Якщо ви ще можете порадити місця, які ми не відвідали, а мали б - напишіть у коментарі. 

Поїздка в дизелі у Долинську 30.06.2015
dizelmonster
  Жити на одній лінії зі станцією Долинська, їздити нею все життя і ні разу не побувати на ній - це про мене. Напевно, не хотілося там тусуватися самому. Але, неодноразово я планував відвідати те місце, де кінцева у мого дизеля. І ось, завдяки Даніїлу Войтовичу, ми разом змогли втілити давню мрію. Перш за все треба подякувати ВК, який дає змогу знайти легко людей зі спільними інтересами і захопленнями.
  30 червня. Ось ця пам'ятна дата підкорення залізничної вершини. Даніїлу довелося із самого Херсону їхати, подолати тернистий шлях. Особливі враження у нього викликала посадка у дизель - поїзд "Миколаїв -вантажний - Тимкове".

"Стоячи сів". Так він влучно описав всю ситуацію. Але до станції Лоцкине вона трохи покращилася, дизель почав дихати вільніше.
Мій шлях був не таким тернистим і складним. Довелось лише пройтись звичних 4 км. Я навіть їх не пройшов, якісь добрі люди підкинули мене, і я мав ще півгодини чекати. Погода в цей день була дуже похмурою. Напередодні лив страшний дощ. Тоді така погода здавалася бридкою і ненависною. Холодно, мокро, вітряно, нам довелося навіть теплі речі одягати. Але, коли згадуєш про ту погоду сьогодні і порівнюєш із теперішньою палючою і вбивчою - дякуєш за такий подарунок природі.

  Ось і їде мій дизель. Зазвичай, на цій платформі моя поїздка завершується, але не цього разу. Все тільки починалося. 30 червня також було ще однією значною датою в календарі - мій вічний помічник з економії- студентський квиток - пішов тихо із життя. Він прожив чудових 4 роки, побачив багато залізничних кас, провідників, вагонів. І ось таким, зовсім юним, його забрав студентський відділ кадрів в обмін на диплом.
  У першому вагоні мене вже чекав Даніїл. Вагони було повністю модернізовані - дерев'яні лавки було замінено на більш комфортні пластикові із м'якими сидіннями. Це допомогло нам краше перенести і пересидіти поїздку. Оце сів і думаю: "Студака немає - не зекономлю". А касирша до мене навіть не підійшла, щоб взяти плату за квиток. Декілька раз проходила позв нас, потім навіть сіла позаду нас,але гроші і досі залишалися в мене.
  Потім ми перемістилися у останній вагон. Людей там було не багато. І ще там не до кінця зачинялися автоматичні двері. Думаю, не нова проблема для дизеля. Тож, ми вирішили скористатися цією подарованою нагодою. Можна повисовуватися з дверей, відчути руки вітру на своєму обличчі, щось пофотографувати. Наш перший задум - це якась цікава фотка з дизеля. Ми сподівалися, що будуть великі вікна, з яких можна буде зробити пару знімків. Але вони нас підвели. Тому, ми не розгубилися, а швидко пристосувалися до нової задачі. Ось як все виглядало:



Ну якось так. Може трошки невдало, але ми старалися. Далі вирішили перекусити. У мене були з собою пиріжки і все відбувалося майже як у пісні Кузьми: "І їли ми пиріжки, томатним соком запили,І з червоними вусами говорили і курили." Правда, ми не курили і не пили томатний сік, а так просто їли і говорили. І ми уже майже прибули у Долинську. Це стало зрозуміло із появою контактних дротів над рельсами і захопленими вигуками Даніїла з приводу побаченого. Справжній фанат. А там проїжали ВЛ60ПК, ВЛ80Т, ЧС4, ЧС8.




Ось вона - залізнична вершина. Нас зустрів знайомий Даніїла - Костя, який став нашим провідником та екскурсоводом.  У нас всього було десь півтори години для ознайомлення.

Хоч і йшов невеликий дощ та ми все одно пішли на знайомство. Тут нас чекала сплотка ЧС4. Захопленню Даніїла не було меж. У нього також були великі надії попроситися у кабіну, але там нікого не було. Тому, ми обережно зробили фото.

  Якраз подали поїзд 255, Херсон- Львів. Змінювали тепловоз на електровоз. Ми хотіли для пам'яті зберегти все це на фото, але машиніст з електровозу здається був іншої думки. Він щось нам прокричав, дав зрозуміти, що цього робити не слід. Ми не стали йому заперечувати, пішли далі гуляти станцією. Напевно, тоді був не його день, настрій не той.





Пішли ми гуляти по надземному переходу і далі трохи навколо станції. Там нашу увагу привернула одна будівля. За словами Кості, колись це було депо.





Далі наші ноги прийшли до пам'ятника паровозу.

Поруч з ним тусується і магазин "У паровоза". Не знаю, чи він працює, але наявність євровікон натякають на ознаки життя.

Час швидко сплив, наш дизель приїхав з Тимково назад у Долинську. Ми купили собі квитки і зайняли знайомі місця.

Ну і вирішили зробити селфі. Але вийшло якось все дуже оригінально. Тож запам'ятовуйте, як робити цікаве селфі у дизелі чи електричці. Ставите таймер на 10 секунд, кладете на поличку зверху і все. Ось такий результат.

Так як ішов дощ, треба ж зробити фотки краплинок дощу. Ну це ж здається так депресивно і гарно.



І ось так потрохи для мене поїздка завершилася. А для Даніїла шлях до Херсону продовжувався. Видався класний день. Треба десь іще їхати обов'язково.


Фото Романа Дудки та Даніїла Войтовича




Поїздка в дизелі і не тільки 04.04.2015 або так ще ніхто не добирався в Баштанку як я
dizelmonster
Субота, 4 квітня, я вже маю бути давно вдома, але шлях мені до нього перегородила сесія. У мене був екзамен з практики перекладу німецької мови. "У сесії немає вихідних" - так кажуть у нас в університеті, тому понатикували нам заліків та іспитів як забажали. Його я швидко склав і досить таки успішно. На годиннику 10 ранку, до дизеля чекати  весь день аж до 21.00 не хотілося, маршрутка також не приваблювала, тому я вирішив знову повторити свою цікаву та бюджетнку карусель http://dizelmonster.livejournal.com/3284.html.
День видався досить цікавим. Погода чудила як тільки могла. Спочатку був сильний вітер, який раптово перейшов у дощ, і тут уже світить сонце. Але я спокійно дістався вокзалу, придбав квиток до Нового Бугу на поїзд № 110 Херсон - Львів.
Суть моєї каруселі така: о 13:56 сідаю у Миколаєві на поїзд № 110, прямую до Нового Бугу, прибуваю туди о 15:31. Далі чекаю до 16:14, пересідаю на дизель - поїзд №6315 Тимкове - Миколаїв - вантажний і повертаюсь назад до Баштанки.

Всі чекають на поїзд. Як бачите, погода знову за своє. І,напевно, таке не тільки в Миколаєві.

Прибув 110тий, почалась посадка.

Вагон був досить охайним, видно, що нещодавно у нього була модернізація. Моїми сусідами виявилися три милі дівчини, дві сіли також з Миколаєва, третя їхала з Херсона. Вони чомусь до мене зверталися на Ви. Було незвично таке чути. Швидко пролетів час і я вже виходжу у Новому Бузі.

Станція зустріла мене сильним, холодним дощем, який через 5 хвилин перейшов у сонце.

Теперь залишилося чекати дизель. Ця станція для мене не нова, вже досліджував її. Та на цей раз я помітив там двох революційних охоронців, які на диво ще на своєму місці.
























(Фото не мої, позичим десь з Інтернета)
"Неможна так просто взяти і не запінитися" - це про дизель. Сподівався, що він прийде вчасно о 16:14, але він надумав о 16:40. Я за цей час встиг уже 300 раз пожалкувати, що знову таке повторив.  Але все ж він приїхав.

Дизель був холодний і порожній. Я не зміг зігрітися, лише їхав з надією, що скоро буду вдома. Якісь місцеві пацани включили на весь вагон свій старенький рипучий телефон, за що тримали прочуханки від всіх бабаль, що там були. А загалом, ще одна холодна година позаду і я уже на рідній платформі.

Мене зустріло яскраве сонце після невеликого дощу. Тепер ще 4 км і я точно вдома. А в душі так жевріє надія, щоб хтось підкинув додому.

І надія не підвела мене. Добрі люди підкинули мене до самого дому і абсолютно безкоштовно. Тільки я сів до них в машину, як знову почався дощ і ще й крупа якась падала. "Бач, як ми тебе вчасно підібрали" - говорили вони.


Поїздка мені обійшлася в 17 грн і 10 коп. Але нові враження безцінні. Так, я міг спокійно сісти на маршрутку і за 30 грн через 1 год. і 30 хвилин бути вдома. Але не я)

Поїздка в Херсон 02.04.2015
dizelmonster
Щось для себе я вирішив, що мені нудно живеться. Не вистачає чогось нового в житті. Тому я вирішив прокататися в Херсон. Пора вже і нові маршрути освоювати, а то свій домашній - Миколаїв - Баштанка знаю краще, ніж самого себе.
До Херсона з Миколаєва дістатися проблем немає. Дизель, маршрутка, поїзд. Транспорт на будь-який смак і гаманець. Думаю, ви здогадалися, чим я поїхав. Молодці, правильно подумали - дизель.
О 7.45 приходжу на Миколаїв - вантажний, наше царство приміського сполучення, а там уже вирує торгівельне життя.

Найбільше видно вінків на "проводки". Непоганий бізнес на них можна розкрутити.

8.00. На другу колію подали приміський дизель-поїзд Миколаїв -вантажний - Брилівка. Чи то день такий нелюдний, чи пасажиропотік слабкий, але до Херсона у всьому дизелі їхало десь 20 людей. Я сидів у вагоні сам один.

Якось незвично бачити таку картину. Якщо порівняти із Долинським дизелем, де дачники тобі на голову паркують свої дерева і відра, цей дуже спокійний. Віддав я за проїзд 4 грн. Обожнюю дизель за такі моменти.
А ось вам пару видів з вікна.



Також я вирішив перевірити туалет в ДЕЛкі. Він там охайний, просторий, навіть двері зачиняються. Але різкий запах гостро врізається в ніс. І хтось в ньому вирішив пожартувати.

09:37. Потихеньку під'їжаємо до міста Х. Відпускаю дизель у його подальшу путь.

А сам іду досліджувати вокзал. А він вражаючий. Охайний як ззовні, так і всередині, все дуже гармонійно виглядає.

Місто я вирішив досліджувати пішки, тому попрямував проспектом Ушакова до набережної. Привабливе місто. Щось цікавого в ньому є. Ось що я там побачив.





Ось таким я побачив Херсон. Подивився його так, поверхово, щоб була можливість ще приїхати.

Що ще цікавого я побачив. Спустився я вниз до набережної, вода там кристально-прозора. І бачу якийсь дядько починає розгядатися. Роздягнувся і голяка пригнув у річку. На вулиці +9. Ось такі вони - херсонські моржі.
На годинну 13:00, а я щось швидко оглянув все, що планував. До дизеля чекати аж до 17:00 я не хотів, тому вирішив спробувати проїхатися у загальному вагоні.
Ой, як багато людей чекало своєї черги в касі. Тому я пішов трохи перечекати пік у парку біля вокзалу. Сів я собі спокійно на гарну лавку, нічого не заважало моєму спокою. Аж тут мій зір впав на одну цікаву картину - нишком між дерев якийсь бомж вирішив удобрити землю частинкою себе. От Хер...сон. Ну думаю, краще піду в черзі постою.

По дорозі ще пристало двоє нещасних людей, яким потрібні тільки гроші. Їх зустрів мій холодний погляд і кам'яне обличчя.
І в черзі також були сюрпризи. Виникла суперечка між касиром і покупцем, жіночкою років 50. Та звинувачувала касира, що вона їй дала неправильно решту, трохи не додала. І вони разом вирішили перерахувати всю суму, чи немає там зайвих грошей. Це зайняло 15 хвилин, а може й більше. Касир звичайно ж виграла в цій безглуздій суперечці.
15:00. І ось у мене вже є білет за 6 грн. назад до Миколаєва. На 2 колії нас чекає поїзд Херсон - Харків, який так і залишився стояти тут, коли прибув із Харкова о 13:00.

І ось такий він загальний вагон.

А проводжав мене Херсон рясним дощем зі снігом. 

Як користуватися миколаївським дизелем: 8 порад
dizelmonster
 
За останні три роки я себе вже можу назвати справжнім професором дизеля. Напевно, можу в університеті читати лекції з користування дизелем, особливо як проїхати з Миколаєва до Баштанки і навпаки. Іншими напрямами я себе поки не балував, але думаю пора. Тож пропоную до вашої уваги деякі поради у користуванні цим транспортом, тому що в різні часи багато запитань вже отримав і думаю зміг допомогти. Але перш за все хочу поділитися "теорію дизеля", яку я сам придумав. Суть її така: якщо є конкуренція дизеля із іншим транспортним засобом ( у моєму прикладі з маршруткою), і дизель виграє  у економічному плані -  теорія діє. Але якщо вартість проїзду перевищує ту, що  у маршрутці ( сюди входить і ціна дороги до самого дизеля), тоді вона ламається і не може бути дійсною. Я намагаюся постійно її підтримувати, тому іду пішли 4 км. додому).
Тепер перейдемо до самих правил.

  1. Якщо ви сідаєте на вокзалі Миколаїв - пас., то краще не ломіться поперед всіх, а почекайте, коли всі займуть свої місця. А тоді вже можна спокійно заходити і шукати собі. На вашому шляху можуть бути тачки, великі сумки, агресивні люди. Будьте обережні - краще оминайте їх!

  2. Особисто я раджу сідати на вокзалі Миколаїв - вантажний, тому що це початкова станція, народу там небагато і можна вибрати найкраще місце. Я люблю сидіти біля вікна.

  3. У холодну погоду перший і останній вагони можуть опалюватися, тому намагайтеся зайняти їх, якщо боїтеся холоду. Але в них є свої мінуси - там сильно чути звук роботи двигуна і стоїть сильний запах солярки. Тут уже вибір за вами. Які плюси і мінуси ви вибирете. Хочеш їхати в теплі - тоді доведеться послухати звук двигуна, захочеш поїхати в тиші - тоді доведеться померзнути.

  4. Завжди розраховуйте на те, що дизель може запізнюватися, тому плануйте подальші справи з урахуванням часу. В середньому він може запізнюватися на 30 хвилин.

  5. Якщо вас покликала природа, то краще перечекати до прибуття на місце призначення. Але якщо "природа" дуже настирна і вже не маєте змоги її стримувати, то доведеться іти до туалету в дизелі. Заздалегіть підготуйте себе морально і впевнено ідіть, але не показуйте виду, куди ви тримаєте шлях. Приготуйтеся - ви заходете. Двері можуть не зачинятися, може не бути світла, про запах я взагалі не буду нічого казати. Спокійно робіть свою справу і скоріше вилітайте звідти. Якщо двері не зачиняються і ви особа чоловічої статі, то можна підперти двері своєю спиною та спробувати себе на влучність. За жінок нічого не скажу, вибачайте) А ось якщо в туалеті буде темно, то забийте на все і мітьте навмання. Цікаво було б порівняти туалет в ДЕЛ2, ще та ніколи не був. Треба буде якось собі екскурсію влаштувати.

  6. Якщо ви їдете один і поряд немає друзів, то час іде дуже повільно, не знаєш де себе подіти. Щоб години пролетіли у дорозі миттєво, раджу брати з собою якусь книгу. Але в Д1 не завжди є гарне освітлення, а ось у ДЕЛ2 відчуваєш себе, ніби в операційній.

  7. Пом'якшіть собі місце - візьміть додатковий комфорт.

  8. Заздалегіть переконайтеся, що двері, через які ви будете виходити, справно відкриваються. Щоб потім вас не чекали сюрпризи.

Не знаю, чи комусь вони допоможуть, але я виговорився, передав свій безцінний досвід наступним поколінням. Трохи з пафосом, але без цього ніяк. Це ж дизель. 

Поїздка в дизелі 08.02.2015
dizelmonster
      Хоча сьогодні і неділя - день, коли треба повертатися в сірі будні навчання і знову чекати рятівний желет п'ятниці, який знову тебе відвезе додому, вона виявилася дуже спокійною і не напруженою. У дизелі мене вже чекав знайомий казанківський дизельний батальйон, який з радістю тримав для мене місце. 17.18 - підходить дизель. Точно за часом, що дуже дивує і навіть бере гордість за нього. Все ще може. Несу по вагону сумку, очима вишукую друзів. Очі не підвели - привели прямо до місця. Мене радісно зустріли Оля, Свєта і Лєна. Оля - це моя одногрупниця, чудовий друг, з яким можна завжди позаганять, вона може в морду дати або просто убити поглядом. Ще вона себе називає "лєді". Ну з цим важко не погодитися. Саме Оля і відкрила для мене дизель 23.04.2013. За це їй доземний уклін і похвала за мої зекономлені гроші від батьків.
      Дизель - це така гарна штука, яка підштовхує творити нові знайомства. Зі Свєтою і Лєною я познайомився також тут. Почалась невимушена розмова: "Як діла?", "Шо там Баштанка?". Далі найголовніше: "Шо везеш?". А віз я дуже багато припасів, щоб прожити аж цілий тиждень. Мама поклала мені в сумку суп з фри чи фрекадельками ( вирішуйте самі як правильно), картопля з м'ясом, обтивнушки, пиріг з яблуками і ковбасу. Одразу ж виникла пропозиція "Ну шо Рома, будем їсти пірог?". А всі знають щедрість моєї душі. Дістаю пиріг, а він ще такий теплий - мама дуже старалася. На таку щедрість Лєна відповіла пиріжками із картоплею і печінкою. Їхати так дуже шикарно. А голодні очі твоїх сусідів - ще приємніше. Така смакота тільки в тебе.
        Досуваємося до станції Явкине. За традицією виглядаю у вікно чи немає зараз на зміні моєї доброї знайомої Олі, яка тут працює черговою. Для мене розчарування, а для Олі,  напевно, втіха - вихідний. У Явкино люди вже стояли, а це вже означає, що скоро почнуть їздити дачники. Як сказала Оля: "Скоро будемо робить селфі із цвітами в морді". Зиму майже в спокої перезимували - тепер скоро чекаємо квіти, відра, дерева на головах. Далі ми почали обговорювати наші тяжкі студентькі будні, тому що важко тримати в собі те, чим живеш. Перерахували всі свої біди - і диплом, і госи, і найближче майбутнє. Далі жити можна. Ще дівчата згадали, що немає сьогодні ходячої "АТБшки" . Щось сьогодні бабулька "сємєчкі, сухарікі, арєшки" підставила. Ні води купити, ні пива, ні шоколадки, ні сємок. Такий широкий вибір несе на собі. Дизель сумував без неї. Тому дизель не подарував сьогодні п'яних витівок пасажирів. Алкоголь - головний партнер цікавості мого блогу. До останнього сподівався на щось дійсно неймовірне, але нічого не відбулося. Може це і на краще. Але вийшла дуже класна поїздка.

Поїздка в дизелі 21.11.2014
dizelmonster
Напевно, вже забули і засумували за моїм блогом? Звичайно ж засумували. Ну добре, даю вам ковток свіжої дизельної пригоди.
Так вийшло, що довгий час нічого цікавого не відбувалося. Прості, нічим не примітні,поїздки. Ця була аж занадто перенасичена всілякими цікавостями.
Я вже змінив місце своєї посадки. Тепер сідаю не на вокзалі Миколаїв - пас., а на старенькому Миколаїв - вант. Це є та точка відліку, з якої починає дизель свій шлях, тут його і закінчує. Дуже комфортно, можна зайняти собі шикарне місце з гарним видом у теплому вагоні майже майже на дві години і спокійно насолоджуватися дорогою додому. Тепер не приходиться битися із шакалами за клаптик м'якої "оббивки".

Вокзал виглядає досить гарно. Видно, що це не просто якась коробка, а дійсно архітектор задіяв весь свій потенціал. Але він по-троху руйнується, втрачає свій вигляд. Час - руйнівна сила.
Щось вже три тижні поспіль щастить їздити в сучасному ДЕЛ. Тут і опалюється всередині, і приємно сидіти. Цивілізація невеликими кроками приходить і на нашу залізницю. У вагоні я сиджу один, ще нікого немає, є 15 хвилин насолодитися спокоєм.

21.16 - зупиняємося на станції Миколаїв - пас. Починається окупація вільних місць. Окупація проходить успішно, без зайвих криків, гамору. Місць вистачає всім. І багато хто почав діставати пиво із своїх припасів. Дорога далека, так веселіше буде. Біля мене присіла дівчина, напевно їхала, як і я, з навчання додому. Тут починається найцікавіше. Повз наші місця пройшов хлопець, не в дуже тверезому стані. Побачив цю дівчину і давай на весь вагон кричати :"Кумааааа!" Присів біля нас. І ще поруч сів його друг. Він феєрично дістав зі свого портфеля 2 банки Рево. Цей друг був ще у адекватному стані. А той "Кум" був уже дуже веселий, говіркий, зароджувався "алкогольний філософ і любитель-уважатєль всіх". "Кума, ти не дивись, шо я п'яний. Я нормальний, тебе в обіду нікому не дам" - відповів за нього алкоголь. Касирка почала ходити і збирати гроші за проїзд. З виглядом обличчя "я міліонер", "Кум" витягнув 50 грн. і каже "Так кума, я заплатю. Я ж мужчіна. А нє, не мужчіна - МУЖИК. Так кума, не вийобуйся, я платю". Діватися було їй нікуди, прийняла цю фінансову самопожертву. Їхали вони до станції Явкине.
Всі ми знаємо, що алкоголь відкриває у нас неабиякі задатки філософів, примушує любити всіх, навіть тих, кого в нормальному стані просто вбити хочеться. Алкоголь, напевно, зближає. Тут просто гірською лавиною понеслися любовно-філософські цитати:
- "Я вас всіх люблю і уважаю. Кума - ти лучя"
- "Люблю своїх друзєй, ми дружим не смотря ні на шо. Но до дєвушки друга я не полізу нікогда. І вони до моєї Галі тоже не лізуть, такого робить не можна".
- " Оце настоящій друг, що не в пастєль твою дєвушку затащє, а той, що замітить, порве за своїх"
- "Плохо на душі. Не можу, коли твої друзя до твоєї баби лізуть. Це гандони". Щось дуже багато цитат на одну тему. Напевно, гіркий досвід у цьому питанні. Продовжуємо.
- " Я за тебе кума всіх порву"
- "Якшо тебе в цьому вагоні хтось буде обіжать, хоть якась гнида. Я тут вагон знесу, атвічаю, за тебе порву. Шо не віриш мені?"

Далі підсів ще третій хлопець. У нього був такий глибокий, грубий голос. Здавалося, цей голос іде із самої землі. Витягується 2-х літрова бутилка "Чернігівського". Паті продовжується. Кожен хлопець зробив по ковтку, демонстративно передаючи її одне одному. Після того, як всі насолодилися смаком хмільного, хлопець з грубим голосом дає мені бутику і каже "Будеш?". Я з серйозним обличчям, яке тільки міг зробити, ввічливо відмовив запропоновану мені нагоду. Вєсєлуха збільшувалася. Тут хлопець з цікавим голосом зрозумів, що з ними хтось незнайомий сидить і вирішив виправити це непорозуміння. "Я Саня. Ми в Добре їдем, не хоч з нами пойті на тусу, тут у нашого кориша днюха" - сказав він. Я також як глибоко ввічлива людина представив себе і  відмовив на таку спокусливу пропозицію.
 - "Давай накатім за знакомство, буш пива?". "Пасіба, але я не хочу" - викрутився, як міг.
- "А на кого ти учішся?"
- "На переводчіка" - з гордістю сказав я максимально наблиденим тоном, яким говорили до мене. Такий собі пацанський чоткий говор.
- "І шо учіш?" - раптом запитав "кум"
- "Англійську, німецьку ну і іспанську" - мовив я. І я помітив таку тенденцію, закономірність. Якщо ти кажеш що вчиш якісь мови, то це треба одразу ж перевірити.
" Ану переведи з німецькой Майне кляйне Фройляйн" - хлопець із грубим голосом видавив із свого мозку випадко згадану фразу іноземною мовою. Цікаво, з якого джерела він дізнався його.Здається не зганьбив себе і свою професію відповів "Моя маленька жіночка". Він зробив вид, що все зрозумів.
Далі піднялося мовне питання. " Ти українскій язик уважаєш?" - сказав "кум". "А як по другому можна?" -відповів я. "Правильно, красава, це ж наша рідна мова, бо ми живемо в Україні" - констатував "кум" і в захопленні потис мені руку. Далі продовжив " А руський язик уважаєш?" - "Я всі мови уважаю" - знайшов у себе в мозку єдину правильну відповідь. "О да, це правильно, язики всі треба уважать".
Після цієї напружної розмови вони пішли курити в тамбур. Повернувся тільки "кум". Вставив навушники у телефон і взявся слухати музику. Але перед цим сказав золоті слова "І за цю хуйню я отдав 100 гривень".
До станції Явкине залишалося якохись 5 хвилин і люди почали збиратися. Тут уже і з'явився хлопець із грубим голосом, в руках тримав величезний букет із червоними квітами. Покинули всі герої моєї історії вагон. Через 10 хвилин залишив дизель і я. Як завжди крім мене ніхто не вийшов на платформі "Баштанка". А на вулиці так гарно, вдалечі світиться Баштанка, іти додому одна насолода, незважаючи на 4 кілометри шляху.